Розповiдь дiда Мирона

Ахтырско-Богородичная церковь в Старобельском уезде

Ось яку бувальщину, ще в дитинстві, розповів мені мій дід Мирон Луговий.


Зі старих літописів: "... в 1798 і в 1799 роках зима жорстока та люта; сарана і засуха; бур'яном не було; голод; на людей мор' і на худобу страшний мор ... Саранча рухалася величезною хмарою, затьмарюючи сонце ...». Посушливим було і наступне літо 1800 року. Після надзвичайно високого «руйнівного» повені настала надзвичайна спека, від чого багато садів і різного дерева повисихали ... ».

Це був високосний рік.

«Страшні засухи, будучи самі по собі великим лихом і ведучи за собою ряд інших ще більших нещасть для народу - або голод, або морова пошесть, або тяжкі повальні хвороби, .. Ось тому говорили Свята Церква, болезнуя про людей і природі видимій і бажаючи запобігти народні лиха, від посухи відбуваються, здавна склала молитовний обряд, або послідовність у бездождіе, - обряд дуже зворушливий, сповнений глибокого розтрощення і полум'яного благання ».

У Покровському соборі м. Охтирки, що на Сумщині, був написаний список з Чудотворної ікони Охтирської Божої Матері. Травень - перші дні червня 1800 року. Дощу немає, на Слобожанщині стоїть спека, земля висушена, вигоріли сінокоси, люди втомилися від спеки.

Харківська єпархія, на прохання місцевих парафій та парафіян, благословила хресний хід з чудотворною іконою Охтирської Божої матері від м. Охтирки по слободах і селах на Старобільщині. Дорога далека, понад 450 верст. Хресний хід здійснюється тільки проти напрямку руху Сонця. Шлях від Охтирки на Старобільщині відповідав цим умовам Православної церкви. Йти треба було на південний схід, проти ходу сонця. Всі парафії, по дорозі хресного ходу, були заздалегідь повідомлені і готувалися зустріти і продовжити шлях. Хресний хід, від усяких бід, супроводжували своєю територією загони гвардійців Охтирського, Ізюмського та Острогозького полків. Питну воду везли на підводі в дубових бочках накритих товстим шаром соломи. На другій підводі везли продукти й начиння тих хрестоносців, які йшли весь довгий шлях.

«Хресний хід є служіння під відкритим небом, коли природа перетворюється для людей в храм. В дорозі «віра наша так тяжіє замість кожного, та да висвітлює, та да покаже причасника» слави Божої. "

Урочистий хід з хрестом, хоругвами та іконами, що супроводжується молебнями про милості Божої ... У призначений день всі зібралися в Покровський собор м. Охтирки і, що відстояв утреню і літургію, підняли образа і хоругви і відправляються в путь .. Попереду - священик, одягнений в плаща і епітрахиль, несе хрест; за хрестом Чудотворна ікона Охтирської Божої Матері та інші ікони; супутній клір співає богородичних гласи і різні духовні пісні; за кліром слід народ різної статі і віку: чоловіки, жінки і навіть діти різного віку. З молитвою хода рухаеться в інший пункт, куди потрібно в цей день прийти. І так щодня. Ніде без молитви не йдуть, просять у Бога дощу. Переходи по 10-12 кілометрів, це приблизно дві години ходьби, потім час відпочинку, і знову в дорогу. П'ять днів на тиждень йдуть, два дні - суботу та неділю - відпочивають. . Втомлюються, але йдуть з молитвою, так легше йти. Особливо важко було церковним служителям, тому що треба було йти в повному вбранні. В окремі, спекотні дні, йшли вночі або рано вранці.

Цей хресний хід, як тепер висловлюються, носив естафетний характер. Склад і чисельність прочан постійно змінювалася від слободи до слободи, від села до села, від міста до міста, через які проходив хресний хід. До нього приєднувалися жителі тих населених пунктів, через які проходив молитовний хід. Змінювалися також ікони і хоругви, не змінювалася тільки Чудотворна ікона Охтирської Божої Матері. Вона передавалася з рук в руки, наближаючись до свого нового дива.

Йшли на Бахмут' по губернськiй дорозі. Відстань від населеного пункту до наступного було 30-20 верст. Доводилося ночувати в гаях коло джерел, на берегах річок і озер.

Від Охтирки шлях лежав на Богодухів, Люботин (Гіевка), минаючи Харків на Мерефу, Ново-Серпуховське |Балаклiя|, Богородиці, Ізюм, Святі Гори (монастир був закритий, тут перейшли на лівий берег Дінця), Довгеньке, Слов'янськ, Бахмут'. Від Бахмута повернулись на Верхне (3-а рота), Борівське, Смолянинове, Аристове.

Молилися в Богодухові у церкві Бога Духа Святого, в Люботині в церкві Святої Великомучениці Параскеви, в Марефi в церкві Різдва Пресвятої Богородиці, у Балаклії у церкві Покрови Пресвятої Богородиці, в Ізюмі в Вознесенськiй церквi та інших церквах по шляху хресного ходу.

На тридцять дев'ятий день шляху, помолившись у церкві Святителя Миколая у Борівському, хресний хід попрямував у бік Смоляниновo. Переночували у каплиці (церкви ще не було). Рано-вранці, на сороковий день шляху, помолившись у каплиці, хресний хід з молитвами пішов у бік слободи Весела і села Аристова.

(За РГАДА, фонд16, ед.хр.588, ч.5-А,. »Власницьких поселень на колишніх дачах поміщиків Вергільевих в слободі Веселiй чол.-315, жін.-270 Село Аристове сек. М - ра Римського-Корсакова чол.-71, жін.-70)

. (Точна назва села на той період не встановленa. Назва моглa бути: Артем'єва, Аристове або Арентово). На горі, біля будинку поміщика Єгора Римського-Корсакова зібрався численний народ, зустрічаючи хресний хід. Пан села і поміщик слободи Весела Вергілієв в саду накрив столи для частування хрестоносців. Були тут парафіяни з: Капітаново, Муратово, Безгіново, Суходіл, Веселої, хутора Арентова та інших, прилеглих слобід, сіл, і хуторів.

Хресний хід рухається по слободі Веселiй по вулиці Щеглова, переходить Ерік', повертає на Кучанiвку і біля провулка, через міст пересохлого струмка від ставка, звертає до будинку поміщика. Вже на підході до будинку, люди що несли Чудотворну ікону Охтирської Божої Мотері, побачили, що ікона замироточила. З очей ікони закапали сльози, вдарив грім, зібралися хмари, три доби лив дощ, і посуха припинилася. Про нову чудо ікону Охтирської Божої Матері стало відомо Харківському єпiскопу преосвященному Христофору Сулимі і він благословив заснувати Охтирську Богородиці церкву в селі Аристово на честь Чудотворної ікони Охтирської Божої Матері. Заснування церкви заклали в місці, де ікона замироточила. Постало питання про кошти на будівництво церкви. Спочатку церкву передбачалося побудувати трьохголову.

Згодом побудували церкву одноглаву на кошти княгині Марфи Петрівни Оболенськоi. Закінчили будівництво церкви в 1807 році і освятив церкву Старобільський протоієрей Андрій Понятовський. Після заснування церкви село Аристове стало селом з назвою Ново - Охтирське.

В.М.Корнiенко 05.12.09г.